 ВІА «Червона рута» був
створений в жовтні 1971 року в Чернівецькій
філармонії Анатолієм Євдокименком
[1942-2002]
із
музикантів естрадного оркестру «ЕМО» під керуванням Леоніда Косяченка місцевого
університету навмисно для акомпанементу Софії Ротару
(не зважаючи на тріумф
музичного фільму «Червона рута», решта героїв того фільму - Назарій
Яремчук, Василь Зінкевич та ВІА «Смерічка»
відмовилися тоді переходити на професійну сцену). В першому складі
були: Софія Ротару-Євдокименко (солістка-вокалістка), Анатолій
Євдокименко (бригадир ансамблю, труба), Алла Зборлюкова
(солістка-вокалістка), Анатолій Коган (музичний керівник), Аріон
Рахматулін (гітара–соло), Станіслав Гур'янов (гітара-ритм), Валерій
Чунін (гітара), Ілля Кока (гітара–бас), Володимир Уткін (барабани). До
середини 70-х поступово самодіяльних музикантів замінили професіонали і
склад ансамблю кристалізувався: Володимир Таперечкін (клавішні, музичний
керівник), Юрій Шаріфов (бас, аранжування, екс-»Електро», «Смерічка»),
Марк Кушнір (барабани), Войтек Петрович (вокал, труба, бас), Валерій
Ляхов (вокал, гітара, екс-«Карпати»), Георгіна Кампо (вокал, скрипка,
екс-«Карпати»), Юрій Рокшанський (вокал), Василь Гнатюк (тромбон),
Олександр Сальников (труба), Володимир Карась (флейта, вокал, екс-«Ровесник»). Через те,
що в репертуарі Ротару стали переважати пафосні російськомовні пісні, на
Західній Україні їй влаштували обструкцію і партійне керівництво Криму в
травні 1976 року запропонувало їй квартиру в Ялті. (А щоб приховати справжні причини переїзду придумали легенду про туберкульоз та рекомендації лікарів).
До кінця року Євдокименко перебазував в Кримську філармонію і «Червону руту» -
з ним переїхали тільки Кампо, Ляхов і Карась, а більшість музикантів залишилися в Чернівцях (вони увійшли в склад «Смерічки», що
також
тоді лихоманило). Новим музичним керівником став фаховий композитор з консерваторською освітою, клавішник
з найбільшою тоді в СРСР колекцією синтезаторів Гама Скупинський - він помінявся місцями з Таперечкіним, що натомість став керівником «Смерічки».
Після року пертурбацій в 1977 році склад стабілізувався - прийшли Володимир Леньків (клавішні,
екс-«Краяни»), Ілля
Міський [1954-2007] (скрипка, труба), Костянтин Карлов
(бас-гітара), Віктор Андрєєв [1953-2020]
(барабани), Валентин Мотов (тромбон, гітара), Борис Палій (тромбон, екс-«Музики»), Віктор
Зерніков (труба, екс-«Музики»), Олексій Тимофєєв (звукорежисер). Тривалий час «Червона
рута» залишалася в тіні Народної артистки (за законами того часу це звання надавало їй право на сольний концерт), хоч часто вирушала на гастрольні маршрути
і самостійно з власною програмою (у Ротару були тривалі перерви через дві операції на горлі, та й запалення бронхів у неї траплялися не рідко - що спричинило до одного з перших в СРСР скандалів за використання фонограми).
Репертуар був традиційний, як у всіх ВІА того часу - від патріотичних рок-опер та обробок фолькльору до західних поп-хітів та запальних рокенролів. Саме з «Червоної рути» починали свій
творчий шлях такі згодом відомі виконавці як Валерій
Дайнеко (пізніше «Пєсняри»), автор-виконавець Аркадій
Хоралов, Заслужена артистка Молдавії
Анастасія Лазарюк, Анатолій та Сільвія Кіріяк (автори знаменитої «Романтіке»),
Народний артист Татарстану Равіль Харісов [1948-2020]. В кінці 70-х ансамблю заборонили виконувати пісні колишнього
керівника Гамми Скупинського, що емігрував до США і став
голлівудським композитором, а з перевиданих платівок вилучили його пісні, замінивши їх патріотичними. Ну а про рівень
майстерності музикантів свідчить Гран-прі на
конкурсі виконавців в Ялті в 1981 році (випередивши, чи не найпопулярніший в той час в СРСР, ВІА
«Красные маки») - музичним керівником тоді
був Анатолій Гольдинський (екс-«Орфей», «Чайки»). Ротару ж в цей час знімалася з Михайлом Боярським та групою «Машина времени» в музичному фільмі «Душа»
(режисером фільму був Олександр Стефанович, «колишній» Алли Пугачової, і
сценарій спочатку писався саме під неї). З 1984 року музичним
керівником був знаний маестро Валерій Громцев (екс-«Карпати»,
«Товтри», «Світязь»,
«Море»).
В 1986 році склад ансамблю значно оновився - прийшли Вадим Лащук, Євген Бесараб, Дмитро Земляний,
Геннадій Берков і повернувся Віктор Андрєєв - саунд «Червоної рути»
суттєво осучаснився. Та
бодай з десяти лонг-плеїв Софії Ротару повністю разом з «Червоною рутою» було
записано цілком три (1979,
1980 і
1984 років) та по декілька пісень на
решті LP, найбільші незлагоди між примою і
колективом почалися в 1987 році. На той час в СРСР якраз було дозволене
приватне підприємництво і Софія Ротару уклала контракт на організацію
концертів з фірмою Ігоря Гранова («Голубые гитары») - гонорари співачки тоді
виросли на порядок, але музиканти з того нічого не отримали. Орієнтація виключно на московську попсу
Матєцького (на концертах у Львові Софію Ротару знову освистали і після цього
вона 6 років не гастролювала по Україні) стала останньою краплею - не
бажаючи задарма носити тавро запроданців, в серпні 1989 року вони залишили Кримську
філармонію і оформилися під «кришу»
московського ТО «Галерея» (замість них Софії Ротару почали акомпанувати ВІА
«Черемош» та «Кримські зорі»). Самостійною «Червоною рутою» тоді стали:
Заслужена артистка України Георгіна Кампо (вокал, скрипка), Володимир Леньків (клавішні), Валерій Ляхов
(гітара, музичний керівник), Євген Бесараб (бас), Дмитро Земляний (вокал, гітара), Віктор Андреєв
(барабани). За власний кошт «Червона рута» на початку 1990 року в
полтавській студії Леоніда Сорокіна
записала альбом, що поєднував традиційний
фолк-рок із незвичним для нього джаз- та хард-роковим
саундом; половину треків альбому склали заново аранжовані пісні Гамми Скупинського.
Молдавське телебачення відзняло відеоверсію цього альбому, але в Україні
він так і залишився маловідомим. Розвал СРСР та економічна криза призвели до
зникнення гурту - музиканти поступово розбрідалися по ялтинських ресторанах і склад скорочувався спочатку до квартету, а потім і до тріо.
Найдовше, до 2014 року, під назвою «Червона рута» виступав сімейний дует
Георгіна Кампо-Ляхова та Валерій Ляхов.
|
