|
Колишній бас-гітарист першого московського професійного ВІА «Голубые гитары» Борис Волгін за освітою радіоінженер (закінчив Московський авіаційний інститут) і захоплювався створенням концертної підсилювальної та акустичної апаратури.
Отож, коли в нього вже був готовий концертний апарат для цілого ансамблю, він підговорив кількох музикантів «Голубых гитар»,
з якими колись грав - барабанщика Віктора Дегтярьова,
співака Рафаеля Аюпова, саксофоніста Станіслава Борисова, гітариста Миколу Сахарова та звукорежисера Юрія Крючкова піти з Москонцерту на «вільні хліба».
Доукомплектувавшись клавішником Русланом Бєліковим та співаком Віктором Єфімовим на початку 1973 року вони влаштувалися в Рязанську філармонію
з репертуаром «Голубых гитар» і новою назвою «Говорящие гитары». В Рязані їм не сподобалося і «Говорящие гитары» хутко перебралися до Києва та влаштувалися в Укрконцерт. В Києві їм запропонували підготувати
блок україномовних пісень, і, після поповнення місцевими музикантами (басистом Дмитром (Давидом) Рибаком та саксофоністом і клавішником В'ячеславом Рувинським),
ВІА перейменували на «Чарівні гітари». Та решту репертуару надалі складали затаскані хіти «Голубых гитар» і це викликало невдоволення частини музикантів - за рік ансамбль розділився навпіл.
Волгін, разом з Дегтярьовим, Рибаком та Рувинським, поповнилися гітаристом Сергієм Циресом (екс-«Млада»), барабанщиком Борисом Ольшанським (екс-«Червона рута») та співаком, піаністом і трубачом Олександром Лисенком, в вересні
1974 року влаштувалися в Ворошиловградську філармонію як ВІА «Волшебные гитары». Бо назва «Чарівні гітари» залишилася за київським складом, керувати яким став Бєліков.
До Аюпова, Борисова, Сахарова і Єфімова тоді приєдналися басист Михайло Смола, барабанщик Віктор Сьомкін, трубач Віктор Лошаков та, пізніше і ненадовго, співак
Микола Мозговий.
Та через півроку гастролювання Укрконцерт за якусь провину
несподівано розформував цей склад, а Бєліков відмовився набирати нових музикантів і вже розкручену назву «Чарівні гітари» повернули Волгіну,
який переоформив ансамбль у Владімірську філармонію.
Успіх першому моно-міньйонові
1975 року приніс хіт київського композитора Бориса Монастирського «10-й класс» та кавер супер-хіта з репертуару Радміли Караклаїч «Вместе с
гитарой». Всі чотири пісні на цій платівочці заспівав новий вокаліст Леонард Арсланян. Перша співачка «Чарівних гітар»
Таїсія Кошманова
загинула в автокатастрофі, потім недовго співала Ірина Єлманова, аж поки в Хабаровську не знайшли потужну Ірину Ніжегородцеву, яка й затрималася в ансамблі найдовше¹.
Ще одним солістом, а заодно і скрипалем та конферансьє, був випускник Київського театрального училища Яків «Ян» Кулішевський. Новим музичним керівником і аранжувальником «Чарівних гітар» став клавішник
Сергій Євстратов (Бєліков згодом повернувся в якості звичайного клавішника, хоч інколи також аранжував пісні).
Ольшанського забрили до армії і його замінив Валерій «Дерибас»
Десятов, на саксофоні став грати киянин Валентин Іллєнко, а на
перкусії вистукував і співав Віктор Павленко. В 1976 році московський композитор Олександр Екімян облюбував,
формально вже не українські, «Чарівні гітари» поряд з «Арнікою»
для запису циклу україномовних пісень (як це зараз не дивно - українська
мова пісень була тоді гарантом всесоюзного успіху). Феноменальний
міньйон,
всі пісні з якого були потенційними супер-хітами, так само не приніс «Чарівним
гітарам» щастя (на хвилі успіху платівочки, «Мелодія» перевидала в стерео-варіанті
і перший міньйон гурту²). Гноблена функціонерами
«Арніка», до кінця року розвалилася, а «Чарівні гітари» в грудні 1976-го перебралися до Калмицької
філармонії і ще рік страждали від плину кадрів, аж поки від старого складу не залишився тільки Іллєнко.
Зрештою Волгін вирішив проблему кардинально - запросив до себе повним складом музикантів київського ВІА
«Гроно», що саме залишилися без свого керівника Тараса Петриненка.
В «Чарівних гітарах» стали грати Микола Кирилін (бас, вокал), Ігор Шабловський (гітара), Всеволод Татаренко (гітара), Микола Чечітко (барабани), Павло Жагун (труба), Руслан Горобець (клавішні),
Юрій Серебряков (гітара, клавішні, скрипка, бек-вокал), Валерій Богачевський (труба),
Віктор Немирович (труба), Лев Кідін (тромбон), Юрій Полетучий (тромбон). Із співачками не склалося і вони мінялися регулярно - джазова Наталія Гура, етнічна і запальна Наталія Нурмухамедова, традиційна
Лідія Відаш³.
Згодом, після служби в армії та недовгого мезальянсу з
«Мрією», до ансамблю приєднався
Тарас Петриненко, який і став музичним керівником та фронтменом «Чарівних гітар».
В репертуарі з'явилися пісні Петриненка на слова заборонених українських поетів, та оскільки «Чарівні гітари» здебільшого гастролювали поза межами України, то місцеві функціонери від культури в цьому не розбиралися.
В 1978 році був записаний
третій міньйон ансамблю,
пілотований хітом київського кіно-композитора Вадима Храпачова
«Снег» (цю пісню також виконували зовсім не попсові «Пєсняри» та
«Червона рута»). Через рік, з прицілом на Олімпіаду-80, записали
лонг-плей, перший
і останній. Пів-диску займали наспіх приготовлені імпортні шлягери (в стилях
від джаз-року до диско), а решту авторські пісні музикантів
ансамблю плюс
данина своїм кореням - рок-обробки народних пісень (з репертуару славного
«Енея»»).
Оскільки жанр ВІА все більше втрачав популярність,
а назва зі словом «гітари» була вже зовсім старомодною, в 1981 році Волгін розбавив концертну програму «свіжою кров'ю» - у другому відділенні почав виступати
модніший львівський «Ореол» з новим вокалістом Олегом Хоменком (екс-«Водограй»), який називали то диско-групою, то рок-групою
(працювали тоді від Амурської філармонії).
Окремим номером виконував романси співак ще з першого складу Рафаель Аюпов.
В кінці 1982-го більшість музикантів
«Чарівних гітар» перейшла
в формально тульський ансамбль «Красные маки» і згодом розпорошилася в «Синей
птице», «Рециталі» Алли Пугачової та «Карнавалі» Олександра Барикіна...
В 2008-му на честь 25-ти річчя утворення ВІА «Чарівні гітари» був
випущений CD-збірник з кращими записами ансамблю.
1 - в кінці 70-х вийшла заміж і чоловік заборонив їй співати на сцені
2 - міньон перевипустили з такою ж обкладинкою, що й міньон пісень Екімяна - на
ефектній фотографії на набережній Дніпра був ще самий перший склад 1973 року, з якого вже нікого не залишилося, а роль співачки там виконувала випадкова дівчина
3 - в 1972-му Волгін вже пересікався з нею в оренбуржському ВІА «Фаворити»
|
