|
 ВІА «Водограй» був створений в
Дніпропетровській філармонії в 1974 році, основу
його склали вже досвідчені джазові музиканти з біг-бенду трубача Володимира Марховського
«ЗКЛ-69» -
саксофоніст Олександр Шаповал, клавішник Олег «Кейс»
Косько, гітарист Олександр Любченко, барабанщик Анатолій Гуров, басист
Олександр Іщук. До них приєдналися кларнетист
Леонід Файншмідт та тромбоніст
Володимир Ніколенко. Перша вокальна група була чисельною - Олена
Радомишельська, Ігор Лобода, Тетяна Тур, Олександр Ярошевич, але вони
надовго не затрималися. Лідер вокалісткою переманили із знаменитої «Смерічки» Людмилу
Артеменко - вона вже була лауреаткою конкурсу ЦТ «Алло, мы ищем таланты-72» як
перша виконавиця пісні Євгена Мартинова «Баллада о матери» (але в
фіналі «Пісні року» цю пісню по особистій вказівці Леоніда Брєжнєва
доручили співати Софії Ротару). Досить швидко новоспечений гурт
добився визнання - естрадний композитор №1 в СРСР Давид Тухманов довірив
«Водограю» запис музики до фільму Олександа Стефановича
«Дорогой
мальчик». Композитор примітив «Водограй» на V Всесоюзному конкурсі
артистів естради, де вони ніяких лаврів не здобули - жюрі там було дуже
консервативне і музику ф'южн вони не зацінили (від України там третю премію отримали дівочі
«Мрія» та «Чайки»,
таку ж третю премію серед виконавців отримала Алла Пугачова). За сюжетом дія комедійного
бойовика відбувалася у США і музика мала бути відповідною - та мало хто
в СРСР тоді міг добитися потрібного Тухманову фірмового звучання і тому
він вибрав «Водограй». Через рік відбулися
перші зміни в складі - Марховському не сподобалося гастролювати і він
пішов на викладацьку роботу і заодно керував дитячим біг-бендом та
самодіяльним ВІА «Маки». Його замінив трубач Олег Анопольський
(екс-«ЗКЛ-69»), а керівником ансамблю став Олександр Шаповал. Пішов
гітарист-експериментатор Олександр Любченко (через два роки ще ненадовго
повертався) - його замінив Ігор «Круча» Кручиненко (автор самого яскравого
хіта в репертуарі «Водограя», пісні на слова Олександра Блока «Пела
девочка в церковном хоре», яка так і не була записана студійно). Тоді ж
прийшли нові вокалісти - Віктор Шпортькоо [1944-2015],
Олег «Хома» Хоменко та майбутній Заслужений артист Білорусі Ігор Пеня (через 2 роки подався співати в
ресторанах Сочі, де його й знайшов Володимир Мулявін і запросив у
«Песняры»). Пізніше ненадовго долучалися вокалісти Людмила Антонова та Михайло
Кузьменко. Поки нові співаки вчили свій репертуар, активізувався джазовий «Shapoval Sextet» aka «Водограй без вокалістів» (Шаповал, Косько, Гуров, Іщук, Анопольський, Кручиненко)
- в січні 1976 вони викликали фурор на джазовому фестивалі «Донецьк-106»
джаз-фолк-рок-сюїтою
«Кобзарева дума»». Той концерт транслювався в прямому ефірі
Українського радіо і через понад 30 років вдалося віднайти запис,
реставрувати і видати його на вінілі. А в 1977 році
музиканти записали свій дебютний диск-гігант
«Водограй».
Платівка вдалася досить еклектичною - патріотика
та традиційна (не шлягерна) естрада розбавлялася
високопрофесійними джаз-роковими обробками
народних пісень та інструментальними п’єсами
Коська. Тим часом вокалісти «Водограю» вдало випробували свої
сили в конкурсній боротьбі - Людмила Артеменко тричі ставала лауреатом другої премії -
спочатку на конкурсі виконавців радянської
пісні в Москві в 1977 році, потім двічі підряд на
телеконкурсі «С песней по жизни» -77 і -79. Третє
місце на цьому ж телеконкурсі видобув Віктор
Шпортько, по чому був запрошений до Київського
мюзик-холу. А зафіксована в 1979 році нова програма
гурту була тоді розділена «Мелодією» на три
міньйони - сольник Людмили Артеменко
«Крылья удачи», ліричний з вокалом Хоменка
і Артеменко
«Зоре моя вечірняя» та найцікавішою виявилася платівочка
«Заколдованный круг» з
джаз-роковим репертуаром. Музикантам набридли
філармонійні ВІА-обмеження та еклектика - першим пішов в 1980 році Косько, і за
рік він створив джаз-рокову групу «Кредо», де до нього згодом приєдналися Любченко та Кручиненко.
Тоді ж «Водограй» залишив
його керівник - Олександр Шаповал очолив джаз-оркестр
Київського театру естради. Керувати ансамблем запросили клавішника Руслана Горобця [1956-2014]
(екс-«Еней», «Граймо!»,
«Чарівні гітари»), та це спасло «Водограй» від остаточного
розвалу. Залишилися тільки подружжя Артеменко-Файншмідт та Олександр
Іщук, який і став музичним керівником. А художнім
керівником призначили Людмилу Артеменко, яка саме була удостоєна звання
Заслуженої артистки України. Вторинність репертуару і відсутність
самобутніх шлягерів спричинила до того, що
«Водограй» поступово повністю втратив свою
самобутність і популярність. В той період в ансамблі грали: Володимир
Мізерний (клавішні), Леонід Шевченко (клавішні), Анатолій Вахнюк
(гітара), В. Прохватилов (гітара), Андрій Бабич (гітара, вокал), Сергій
Іванов (барабани, його переманив до себе Валерій Леонтьєв, а потім грав
у «Кредо»), Андрій
Буторін (барабани, клавішні), Сергій Савоторов (труба), Сергій Володькін
(тромбон), Юрій Серебряков (скрипка), А. Доскач (скрипка), Сергій
Пущинський (вокал). Здавалося справи пішли дещо на краще з
приходом в 1989 році нового музичного керівника
Ігоря Семендяєва (екс-«Краяни»). Він раніше, з 1979 по
1984 р.р. вже працював у «Водограї» баяністом-шоуменом. Та ера
філармонійних ВІА вже пройшла - поспівавши недовго в церковному хорі,
Семендяєв переключився на русскій блатняк і згодом виїхав до Москви.
В 2005 році лейбл Астра випустив CD
«Золота
колекція»
- збірник складений з записів різних років із архіву Олександра
Шаповала.
|
