|
Гурт «The Bells» в 1967 році створили учні київської СШ №92 у складі: Юрій Кузик (бас),
Валерій Костромов (соло-гітара), Ігор Муха (гітара), Сергій Іванов
(барабани) та, трохи згодом, Геннадій
«Хасан» Татарченко замінив Костромова. В
1969 році «The Bells» об'єднилися з гуртом «Козачки», що тоді вже
регулярно виступав в актовому залі інженерно-будівельного інституту
і поміняли назву на російськомовну «Колокольчики». Обробка народної пісні «За нашим
стодолом» у виконанні нового фронтмена Володимира Ковальського стала
місцевим хітом. Іванов на той час вже навчався в Театральному
інституті (за пару років він стане знаменитим в ролі Кузнєчика в
фільмі
«В бій ідуть тільки 'старики'»)
тому за барабанами його інколи підміняв Микола Чечітко. В 1971 році,
коли з засновників залишилися тільки Кузик і Татарченко, назву
міняють на україномовну «Дзвони» і гурт очолює
Тарас Петриненко (екс-«Еней»).
Також з «Енея» тоді прийшов барабанщик Олександр Блінов. Та двом
фронтменам в одному гурті стає тісно і Татарченка натомість йде на
місце Петриненка в «Еней» - його заміняє гітарист В'ячеслав
Степановський. Наступного року в «Дзвонах» з'являється фанкова
духова секція - трубач Павло Жагун (Лінник), саксофоніст Юрій
Василевич та тромбоніст Лев Кигель. В 1973 році до «Дзвонів»
доєднався Сергій Жолобецький (гітара, клавішні, вокал)¹. В 1974 році
Блінов та Василевич пішли працювати до оркестру Державного театру опери та балету і Чечітко став постійним барабанщиком,
а заміни саксофоністу не знайшли і тому взяли ще одного трубача
Віктора Броннікова.
 Саме в цей період кожне велике підприємство, яке мало свій власний
Палац культури, вважало справою гонору створити при ньому і власний
ВІА з музикантами на зарплаті
(часто на фіктивних посадах). Ці «придворні» напівпрофесійні ВІА обслуговували
офіційні міроприємства своїх господарів, а решту часу десь підробляли -
на танцях чи гастролючи по околиці. Восени 1974 року один з
засновників київського Джаз-клубу,
піаніст Валерій Ярликов
[1946-1996] отримав нагоду створити при БК
Київпастрансу такий ВІА з відповідною профілю підприємства назвою
«Візерунки шляхів» - до «Дзвонів» (Петриненко, Кузик, Чечітко,
Жагун, Бронніков, Кигель) тоді додалися гітарист
Ігор Шабловький [1953-2020], басист і
співак Микола Кирилін (обидва екс-«Еней») та
сесійно Григорій Махно
(«Граймо!») грав на губній гармошці.
Довантаживши лірику «Дзвонів» та фолк-рок
«Енея», патріотикою членів спілки
композиторів, на початку 1975 року ансамбль записав на «Мелодії» однойменну платівку-гігант
«Візерунки шляхів». Тільки но в 1976-му платівка потрапила у
продаж, гурт відразу ж запросили до Укрконцерту, де під
новою вивіскою
«Гроно» він
прогастролював ще рік. Та Петриненка призвали до армії і ансамбль
майже повним складом перейшов у
«Чарівні гітари», в якому музиканти і дочекалися повернення
свого лідера. В
1982 році Петриненко, Кирилін і Жагун опинилися в
«Красных маках» і
за рік шляхи колишніх учасників «Візерунків шляхів» розійшлися
остаточно.
 В ансамблі «Красные маки», який на той
час складався переважно з українських музикантів, Петриненко записав
свої перші російськомовні хіти, та не чекаючи коли він стане вже зовсім модним
всесоюзним поп-співаком, восени 1986 року повертається в Україну.
Рік він сам працював в Укрконцерті зі старим репертуаром, а в
листопаді 1987 року перейшов до Київконцерту і разом з гітаристом
Ігорем
Шабловським (екс-«Еней»,
«Візерунки шляхів», «Гроно»,
«Чарівні гітари», «Синяя птица», «Аеробус») та співачкою Тетяною Горобець (екс-«Гроно», Театр естради)
відроджує «Гроно». Разом з ними басист Валерій
Смаглій (екс-«Крок», «ХХ вік»),
клавішники Михайло Котляренко і Андрій
Солоденко (екс-«Корчагінці», «Фата Моргана») та барабанщик Микола Сіренко. В жовтні 1988 року вони
вийшли з Київконцерту і оформилися як самостійне підприємство ТОВ
Київський театр-студія «Гроно». Дещо політизований і розтиражований
лейблом «Кобза», альбом 1989 року
«Я професійний раб», здається зовсім
не мав вад. Цікаво, що всі вважали «Гроно» поп-гуртом, хоч весь альбом
був аранжований в стилі прогресив-рок та арт-вейв.
В 1991 році Петриненко почав запис для «Аудіо України» альбому
«Господи,
помилуй нас», який був завершений лише через два роки.² Причиною тому
розвал гурту «Гроно» - одного разу акомпануючі музиканти повним
складом не повернулися
із зарубіжних гастролів (а з попередніх гастролей не повернулася
половина музикантів). Альбом дописувався вже в новому складі
з гітаристом Олександром Могилівським та клавішником Андрієм Шустем
і в кредитсах назва «Гроно» вже не згадувалася.
Та ці перепитії не відбилися на якості альбому - за підсумками 1993
року він визнаний кращим в Україні. На тому історію гурту «Гроно»
закінчилася - Петриненко став артистом концертно-творчої організації
«Київщина» і наступні альбоми записував виключно зі студійними
сесійними музикантами.
1 - через багато років в парі з Жагуном він був засновником московського гурту «Моральный кодекс»,
та згодом емігрував і став монахом на горі Афон
2 - в 1991 році під такою назвою тиражувався попередній альбом
«Я професійний раб» плюс одна нова титульна пісня
|
