ОПРИШКИ

Зростив «Опришків» в Івано-Франківському педагогічному інституті наприкінці 60-х років композитор і клавішник  Руслан Іщук, а до першого складу увійшли співак Микола Соя, бас-гітарист Роман Кузьменко, гітарист Ернест Сайлер та барабанщик Валерій Ліщук. Вони спочатку акомпанували вокальному ансамблю «Росинка» Христини Михайлюк, а потім набули і власного репертуару. Основу складали біґ-бітові обробки народних пісень: «Бодай-ся когут знудив», «Дай-ня мамко», «Сиджу я край віконечка», «Сумна я була», «Сухая верба», та все ж славу «Опришкам» принесли супер-хіти Іщука «Канни» та «Нічия». В кінці 1970 року «Опришків» запросили виступати по вихідних у розкішному  готелі-ресторані «Беркут» на Яблуницькому перевалі. Там їх навесні і примітили столичні емісари, що підшукували колективи для концертів перед делегатами чергового з’їзду компартії і запросили до Київського Мюзик-холлу. Влітку 1971 року «Опришки» разом з Мюзик-холлом здійснили свої перші гастролі по Середній Азії та Сибіру. Восени до гурту приєдналася співачка Люція Паньків, гітарист і скрипаль Борис Данилишин та мідна секція у складі: Валерій Чикирис (саксофон), Олександр Осадчий (тромбон), Олександр Яценко (труба). В 1972 році «Опришки» записали два міньйони «Привітальна» та «Бодай ся когут знудив», через рік - ще один міньйон «Канни» та платівку «Опришки» досить рідкісного формату гранд, а піратські версії їхніх платівок були випущені у Канаді, США, Аргентині та Австралії. На початку 70-х досить успішно конкурували з «Арнікою», «Смерічкою» та «Кобзою» за лідерство в українському ВІА-жанрі - принаймні в дискографії вони дійсно всіх випереджали. Проте масова філармонізація самодіяльних ВІА, що саме тоді розпочалася, якось оминула «Опришків» - зірковий склад, закінчивши навчання в інституті, розбігся, а ансамбль продовжив існування з новими студентами та керівниками. Нічого нового значного вони більше не створили…