|
 Власне
«Кобза» починалася в Музично-хоровому товаристві з тандему електробандуристів
Володимира Кушпета та Костянтина Новицького. В 1969 році до них приєдналися
співак, флейтист, саксофоніст Георгій Гарбар та клавішник Олександр
Зуєв (екс-«Кругозор»). Участь у Всесоюзному конкурсі артистів естради
в 1970 році була невдалою і музиканти вирішили створити вже справжній
біґ-бітовий ансамбль. З’явилася ритм-секція - басист Олександр Рогоза
та барабанщик Анатолій Лютюк і був навмисно запрошений співак Валерій
Вітер, який приніс до новоствореного ВІА «Кобза» частину репертуару
гурту «Березень». Саме в той час, у вересні
1971 року фірма «Мелодія» замовила провідній тоді українській співачці
Валентині Купріній міньйон з піснею Володимира Івасюка «Водограй». Записані
разом з «Кобзою» три пісні настільки сподобалися редакторам «Мелодії»,
що вони відразу ж замовили їм дописати диск-гігант. Альбом «Лісова пісня»
був записаний Юрієм Вінником в студії Будинку культури «Дніпро» і став
першим стерео лонг-плеєм українських виконавців. Та на мить з'яви
платівки у продажу, в січні 1972 року, «Кобзи» вже не існувало - музикантів
саме позабирали до армії. Через три місяці з’явилася піратська платівка
в Канаді, і ще 10 років діаспора вважала, що музиканти сидять у таборах.
«Кобза» відродилася навесні 1973 року, правда вже з новою ритм-секцією,
котра назавжди залишилася вразливим місцем гурту - за час існування
в «Кобзі» загалом змінилося 12 басистів і 15 барабанщиків (найдовше
протримався Василь Колекціонов). Відразу ж «Кобза» стала лауреатом Всесоюзного
конкурсу виконавців радянської пісні у Мінську, пропустивши вперед тільки
 «Піснярів».
Наступного року, на Всесоюзному конкурсі артистів естради виник конфлікт
між Олександром Зуєвим [30.08.1950-31.10.2006] та музикантами, невдоволеними тим, що керівник
виставив на конкурс тільки свої пісні. Зуєв пішов і, створивши в Черкаській
філармонії ВІА «Калина», досить швидко випустив міньйон з колишньою
візитівкою «Кобзи» - суперхітом «А ми удвох». Надалі керували «Кобзою»
по черзі басист Олег Ледньов, потім Новицький і нарешті клавішник-саксофоніст
Євген Коваленко (14.04.48), добавилися також нові музиканти - скрипаль
Микола Береговий, бандурист Сергій Жовнірович, співачка
Лідія Михайленко та гітаристи, які хоч
і мінялися щодвароки чи рік, все ж були гордощами гурту -
Геннадій Татарченко,
Ігор Шабловський, Вадим
Лащук та Всеволод Татаренко. Фолк-рок
в той час був єдиним не забороненим варіантом рок-музики в СРСР,
та на відміну від пропагованих лідерів стилю - білоруських «Піснярів»
та уральського «Аріеля», наша «Кобза» функціонерами від культури досить
таки утискувалася - на концертах вона здебільшого виконувала роль акомпанементу
нав’язаним згори вокалістам і показувала власну програму в паузах -
обробки народних жартівливих пісень та деякі експерименти по змішуванню
фолку та джаз-року. Восени 1976 року «Кобза» записала свій другий і
останній LP (на диску знайшлося місце і пісням часів «Березня»). Заполонивши
теле- і радіоефір, «Кобза» вбачалася офіціозом зразково-показовим ВІА
№1 України (Премія ЦК ЛКСМУ ім. М.Островського 1978р.). Проте сторонніми
співаками, на концертах, гурт все ще навантажували - смішно й водночас
сумно було чути модні закордонні шлягери у виконанні фольклорного ансамблю.
Фатальною для «Кобзи» стала чергова солістка Людмила Гримальська - на
початку 1980 року вона знайшла спільну мову зі співаючим басистом Олегом
Ледньовим і «Кобза», на короткий час, стала справді суперпопулярною
народною улюбленицею. Та «Два кольори»
досить прудко перетворилися в самостійне сімейне підприємство і зоря
«Кобзи» стала закочуватися. Після нетривалого періоду пошуку нового
обличчя (пісні «Ой, з-за гори кам’яної» (блюз), «Ой, сад-виноград» (хард-рок),
«Біля річки, біля озера» (нью-вейв)), «Кобза» повернулася до старого
випробуваного лірично-жартівливого іміджу, який і зафіксовано на двох
відеоальбомах гурту - 1983 та 1987 років. До 175 річчя з дня народження
Т.Г.Шевченка «Кобза» записала цикл пісень Є.Коваленка «Зацвіла в долині
червона калина».
Невдоволений конформізмом керівника, в 1987 році «Кобзу» залишив останній
із засновників гурту Валерій Вітер - надалі, все спрощуючи свій стиль,
легендарний ВІА перетворився в рядовий акустичний фольклорний гурт,
що, в мінімальному складі, профункціонував в «Київконцерті» до самого
кінця тисячоліття. В 2000 році господар студії звукозапису
«Династія»
Андрій Толчанов зголосився за власний
кошт відновити геть занепалу «Кобзу» - надав репетиційну базу і розпочав
запис альбому; пошив нові костюми і відзняв спільний з
«ТНМКонґо» відеокліп; організував перший
за багато років сольний концерт гурту та ще й на головній сцені держави
- в ПК «Україна». Проте Коваленко і решта «Кобзи» (співак Микола Правдивий
і басист Володимир Солдатенко) не наважилися переходити на сучасні шоу-бізнесові
рейки і підписувати професійний контракт з «Династією» - вони залишилися
в «Київконцерті» з мізерними, але стабільними гонорарами.
Ще з 1993 року успішний художник-плакатист Валерій Вітер, супроводжуючи
співом свої закордонні виставки, інколи виступав в дуеті з Володимиром
Кушпетом. Згодом до них приєднався Георгій Гарбар; в 1999 році долучилися
однодумці Михайло Гай та Ігор Курилів (екс-«Джерело») - новостворений
гурт «Кобzа-original» протягом 2000-01 років записав альбом з символічною
назвою
«Повернення», виданий на CD в березні 2002-го. Невдовзі лейбл «Атлантік»
перевидав на CD і перші два альбоми «Кобзи» -
«Лісова пісня» та
«Ішов кобзар», а також збірник пізніших записів
«Спомин». Подвійний сольний альбом
«Виконавська традиція співців-музик XVIII-початку XX ст.» випустив
Володимир Кушпет.
Влітку 2004-го Толчанов запропонував дах «Династії» засновникам оригінальної
«Кобзи» - проте історія знову повторилася - оригінальні «кобзарі» також
вдалися до праці за спиною продюсера. Тоді Толчанов вдався до радикальних
кроків - заручившись згодою одного з засновників «Кобзи» Георгія Гарбара,
створив підприємство «Гурт Кобза» і зареєстрував торгову марку «Кобза»™.
Наразі в складі гурту: флейтист Георгій Гарбар, басист Олександр Рудь
(екс-«Краяни», «Кобzа-original»), гітарист
Володимир Сушко (екс-«СРСР», «U.G.»),
клавішник, саксофоніст Дмитро Литвинець і барабанщик Ярослав Вільчик
(екс-«Нечто третье», «НеДіля», «Сірик Бенд»)
|
