КОБЗА

Власне «Кобза» починалася в Музично-хоровому товаристві з тандему електробандуристів Володимира Кушпета та Костянтина Новицького. В 1969 році до них приєдналися співак, флейтист, саксофоніст Георгій Гарбар та клавішник Олександр Зуєв (екс-«Кругозор»). Участь у Всесоюзному конкурсі артистів естради в 1970 році була невдалою і музиканти вирішили створити вже справжній біґ-бітовий ансамбль. З’явилася ритм-секція - басист Олександр Рогоза та барабанщик Анатолій Лютюк і був навмисно запрошений співак Валерій Вітер, який приніс до новоствореного ВІА «Кобза» частину репертуару гурту «Березень». Саме в той час, у вересні 1971 року фірма «Мелодія» замовила провідній тоді українській співачці Валентині Купріній міньйон з піснею Володимира Івасюка «Водограй». Записані разом з «Кобзою» три пісні настільки сподобалися редакторам «Мелодії», що вони відразу ж замовили їм дописати диск-гігант. Альбом «Лісова пісня» був записаний Юрієм Вінником в студії Будинку культури «Дніпро» і став першим стерео лонг-плеєм українських виконавців. Та на мить з'яви платівки у продажу, в січні 1972 року, «Кобзи» вже не існувало - музикантів саме позабирали до армії. Через три місяці з’явилася піратська платівка в Канаді, і ще 10 років діаспора вважала, що музиканти сидять у таборах. «Кобза» відродилася навесні 1973 року, правда вже з новою ритм-секцією, котра назавжди залишилася вразливим місцем гурту - за час існування в «Кобзі» загалом змінилося 12 басистів і 15 барабанщиків (найдовше протримався Василь Колекціонов). Відразу ж «Кобза» стала лауреатом Всесоюзного конкурсу виконавців радянської пісні у Мінську, пропустивши вперед тільки Кобза«Піснярів». Наступного року, на Всесоюзному конкурсі артистів естради виник конфлікт між Олександром Зуєвим [30.08.1950-31.10.2006] та музикантами, невдоволеними тим, що керівник виставив на конкурс тільки свої пісні. Зуєв пішов і, створивши в Черкаській філармонії ВІА «Калина», досить швидко випустив міньйон з колишньою візитівкою «Кобзи» - суперхітом «А ми удвох». Надалі керували «Кобзою» по черзі басист Олег Ледньов, потім Новицький і нарешті клавішник-саксофоніст Євген Коваленко (14.04.48), добавилися також нові музиканти - скрипаль Микола Береговий, бандурист Сергій Жовнірович, співачка Лідія Михайленко та гітаристи, які хоч і мінялися щодвароки чи рік, все ж були гордощами гурту - Геннадій Татарченко, Ігор Шабловський, Вадим Лащук та Всеволод Татаренко. Фолк-рок в той час був єдиним не забороненим варіантом рок-музики в СРСР, та на відміну від пропагованих лідерів стилю - білоруських «Піснярів» та уральського «Аріеля», наша «Кобза» функціонерами від культури досить таки утискувалася - на концертах вона здебільшого виконувала роль акомпанементу нав’язаним згори вокалістам і показувала власну програму в паузах - обробки народних жартівливих пісень та деякі експерименти по змішуванню фолку та джаз-року. Восени 1976 року «Кобза» записала свій другий і останній LP (на диску знайшлося місце і пісням часів «Березня»). Заполонивши теле- і радіоефір, «Кобза» вбачалася офіціозом зразково-показовим ВІА №1 України (Премія ЦК ЛКСМУ ім. М.Островського 1978р.). Проте сторонніми співаками, на концертах, гурт все ще навантажували - смішно й водночас сумно було чути модні закордонні шлягери у виконанні фольклорного ансамблю. Фатальною для «Кобзи» стала чергова солістка Людмила Гримальська - на початку 1980 року вона знайшла спільну мову зі співаючим басистом Олегом Ледньовим і «Кобза», на короткий час, стала справді суперпопулярною народною улюбленицею. Та «Два кольори» досить прудко перетворилися в самостійне сімейне підприємство і зоря «Кобзи» стала закочуватися. Після нетривалого періоду пошуку нового обличчя (пісні «Ой, з-за гори кам’яної» (блюз), «Ой, сад-виноград» (хард-рок), «Біля річки, біля озера» (нью-вейв)), «Кобза» повернулася до старого випробуваного лірично-жартівливого іміджу, який і зафіксовано на двох відеоальбомах гурту - 1983 та 1987 років. До 175 річчя з дня народження Т.Г.Шевченка «Кобза» записала цикл пісень Є.Коваленка «Зацвіла в долині червона калина».
Невдоволений конформізмом керівника, в 1987 році «Кобзу» залишив останній із засновників гурту Валерій Вітер - надалі, все спрощуючи свій стиль, легендарний ВІА перетворився в рядовий акустичний фольклорний гурт, що, в мінімальному складі, профункціонував в «Київконцерті» до самого кінця тисячоліття. В 2000 році господар студії звукозапису «Династія» Андрій Толчанов зголосився за власний кошт відновити геть занепалу «Кобзу» - надав репетиційну базу і розпочав запис альбому; пошив нові костюми і відзняв спільний з «ТНМКонґо» відеокліп; організував перший за багато років сольний концерт гурту та ще й на головній сцені держави - в ПК «Україна». Проте Коваленко і решта «Кобзи» (співак Микола Правдивий і басист Володимир Солдатенко) не наважилися переходити на сучасні шоу-бізнесові рейки і підписувати професійний контракт з «Династією» - вони залишилися в «Київконцерті» з мізерними, але стабільними гонорарами. Кобза 2002
Ще з 1993 року успішний художник-плакатист Валерій Вітер, супроводжуючи співом свої закордонні виставки, інколи виступав в дуеті з Володимиром Кушпетом. Згодом до них приєднався Георгій Гарбар; в 1999 році долучилися однодумці Михайло Гай та Ігор Курилів (екс-«Джерело») - новостворений гурт «Кобzа-original» протягом 2000-01 років записав альбом з символічною назвою «Повернення», виданий на CD в березні 2002-го. Невдовзі лейбл «Атлантік» перевидав на CD і перші два альбоми «Кобзи» - «Лісова пісня» та «Ішов кобзар», а також збірник пізніших записів «Спомин». Подвійний сольний альбом «Виконавська традиція співців-музик XVIII-початку XX ст.» випустив Володимир Кушпет.
Влітку 2004-го Толчанов запропонував дах «Династії» засновникам оригінальної «Кобзи» - проте історія знову повторилася - оригінальні «кобзарі» також вдалися до праці за спиною продюсера. Тоді Толчанов вдався до радикальних кроків - заручившись згодою одного з засновників «Кобзи» Георгія Гарбара, створив підприємство «Гурт Кобза» і зареєстрував торгову марку «Кобза»™. Наразі в складі гурту: флейтист Георгій Гарбар, басист Олександр Рудь (екс-«Краяни», «Кобzа-original»), гітарист Володимир Сушко (екс-«СРСР», «U.G.»), клавішник, саксофоніст Дмитро Литвинець і барабанщик Ярослав Вільчик (екс-«Нечто третье», «НеДіля», «Сірик Бенд»)

 

Ой, ходила дівчина бережком
Не сходило вранці сонечко (з Ніною Матвієнко)
 

 

 


© КМ студія