|
 Власне
«Кобза» починалася в Музично-хоровому товаристві з тандему електробандуристів
Володимира Кушпета та Костянтина Новицького. В 1969 році до них приєдналися
співак, флейтист, саксофоніст Георгій Гарбар та клавішник
Олександр
Зуєв [1950-2006] (екс-«Кругозор»). Участь у Всесоюзному конкурсі артистів естради
в 1970 році була невдалою і музиканти вирішили створити вже справжній
біґ-бітовий ансамбль. З’явилася ритм-секція - басист Олександр Рогоза
та барабанщик Анатолій Лютюк і був навмисно запрошений співак Валерій
Вітер, який приніс до новоствореного ВІА «Кобза» частину репертуару
гурту «Березень». Саме в той час, у вересні
1971 року фірма «Мелодія» замовила провідній тоді українській співачці
Валентині Купріній міньйон з піснею Володимира Івасюка «Водограй». Записані
разом з «Кобзою» три пісні настільки сподобалися редакторам «Мелодії»,
що вони відразу ж замовили їм дописати диск-гігант. Альбом «Лісова пісня»
був записаний Юрієм Вінником в студії Будинку культури «Дніпро» і став
першим стерео лонг-плеєм українських виконавців. Та на мить з'яви
платівки у продажу, в січні 1972 року, «Кобзи» вже не існувало - музикантів
саме позабирали до армії. Через три місяці з’явилася піратська платівка
в Канаді, і ще 10 років діаспора вважала, що музиканти сидять у таборах.
«Кобза» відродилася навесні 1973 року, правда вже з новою ритм-секцією,
котра назавжди залишилася вразливим місцем гурту - за час існування
в «Кобзі» загалом змінилося 12 басистів і 15 барабанщиків (найдовше
протримався Василь Колекціонов). Відразу ж «Кобза» стала лауреатом Всесоюзного
конкурсу виконавців радянської пісні у Мінську, пропустивши вперед тільки
 «Піснярів».
Наступного року, на Всесоюзному конкурсі артистів естради виник конфлікт
між Олександром Зуєвим та музикантами, невдоволеними тим, що керівник
виставив на конкурс тільки свої пісні. Зуєв пішов і, створивши в Черкаській
філармонії ВІА «Калина», досить швидко випустив міньйон з колишньою
візитівкою «Кобзи» - суперхітом «А ми удвох». Надалі керували «Кобзою»
по черзі басист Олег Ледньов, потім Новицький і нарешті клавішник-саксофоніст
Євген Коваленко, добавилися також нові музиканти - скрипаль
Микола Береговий, бандурист Сергій Жовнірович, співачка
Лідія Михайленко та гітаристи, які хоч
і мінялися щодвароки чи рік, все ж були гордощами гурту -
Геннадій Татарченко,
Ігор Шабловський, Вадим
Лащук та Всеволод Татаренко. Фолк-рок
в той час був єдиним не забороненим варіантом рок-музики в СРСР,
та на відміну від пропагованих лідерів стилю - білоруських «Піснярів»
та уральського «Аріеля», наша «Кобза» функціонерами від культури досить
таки утискувалася - на концертах вона здебільшого виконувала роль акомпанементу
нав’язаним згори вокалістам і показувала власну програму в паузах -
обробки народних жартівливих пісень та деякі експерименти по змішуванню
фолку та джаз-року. Восени 1976 року «Кобза» записала свій другий і
останній LP (на диску знайшлося місце і пісням часів «Березня»). Заполонивши
теле- і радіоефір, «Кобза» вбачалася офіціозом зразково-показовим ВІА
№1 України (Премія ЦК ЛКСМУ ім. М.Островського 1978р.). Проте сторонніми
співаками, на концертах, гурт все ще навантажували - смішно й водночас
сумно було чути модні закордонні шлягери у виконанні фольклорного ансамблю.
Фатальною для «Кобзи» стала чергова солістка Людмила Гримальська - на
початку 1980 року вона знайшла спільну мову зі співаючим басистом Олегом
Ледньовим і «Кобза», на короткий час, стала справді суперпопулярною
народною улюбленицею. Та «Два кольори»
досить прудко перетворилися в самостійне сімейне підприємство і зоря
«Кобзи» стала закочуватися. Після нетривалого періоду пошуку нового
обличчя (пісні «Ой, з-за гори кам’яної» (блюз), «Ой, сад-виноград» (хард-рок),
«Біля річки, біля озера» (нью-вейв)), «Кобза» повернулася до старого
випробуваного лірично-жартівливого іміджу, який і зафіксовано на двох
відеоальбомах гурту - 1983 та 1987 років. До 175 річчя з дня народження
Т.Г.Шевченка «Кобза» записала цикл пісень Є.Коваленка «Зацвіла в долині
червона калина».
Невдоволений конформізмом керівника, в 1987 році «Кобзу» залишив останній
із засновників гурту Валерій Вітер - надалі, все спрощуючи свій стиль,
легендарний ВІА перетворився в рядовий акустичний фольклорний гурт,
що, в мінімальному складі, профункціонував в «Київконцерті» до самого
кінця тисячоліття. В 2000 році господар студії звукозапису
«Династія»
Андрій Толчанов зголосився за власний
кошт відновити геть занепалу «Кобзу» - надав репетиційну базу і розпочав
запис альбому; пошив нові костюми і відзняв спільний з
«ТНМКонґо» відеокліп; організував перший
за багато років сольний концерт гурту та ще й на головній сцені держави
- в ПК «Україна». Проте Коваленко і решта «Кобзи» (співак Микола Правдивий
і басист Володимир Солдатенко) не наважилися переходити на сучасні шоу-бізнесові
рейки і підписувати професійний контракт з «Династією» - вони залишилися
в «Київконцерті» з мізерними, але стабільними гонорарами.
Ще з 1993 року успішний художник-плакатист Валерій Вітер, супроводжуючи
співом свої закордонні виставки, інколи виступав в дуеті з Володимиром
Кушпетом. Згодом до них приєднався Георгій Гарбар; в 1999 році долучилися
однодумці Михайло Гай та Ігор Курилів (екс-«Джерело») - новостворений
гурт «Кобzа-original» протягом 2000-01 років записав альбом з символічною
назвою
«Повернення», виданий на CD в березні 2002-го. Невдовзі лейбл «Атлантік»
перевидав на CD і перші два альбоми «Кобзи» -
«Лісова пісня» та
«Ішов кобзар», а також збірник пізніших записів
«Спомин». Подвійний сольний альбом
«Виконавська традиція співців-музик XVIII-початку XX ст.» випустив
Володимир Кушпет.
Влітку 2004-го Толчанов запропонував дах «Династії» засновникам оригінальної
«Кобзи» - проте історія знову повторилася - оригінальні «кобзарі» також
вдалися до праці за спиною продюсера. Тоді Толчанов вдався до радикальних
кроків - заручившись згодою одного з засновників «Кобзи» Георгія Гарбара,
створив підприємство «Гурт Кобза» і зареєстрував торгову марку «Кобза»™.
Наразі в складі гурту: флейтист Георгій Гарбар, басист Олександр Рудь
(екс-«Краяни», «Кобzа-original»), гітарист
Володимир Сушко (екс-«СРСР», «U.G.»),
клавішник, саксофоніст Дмитро Литвинець і барабанщик Ярослав Вільчик
(екс-«Нечто третье», «НеДіля», «Сірик Бенд»)
|
