КРИЛА

Естрадна програма «Голоси дружби» в Запорізькій філармонії була створена на самому початку 70-х, а її окрасою була співачка Люба Малицька. Але решта тогочасної традиційної естрадної програми (гумористи, танцюристи, баяністи, жонглери, акробати і т.п.) вже пахла нафталіном і навівала на глядачів тугу. Тому філармонія навесні 1973 року ангажувала у цю програму гурт «Крила», що до того грав-та-співав в ресторані туристичного комплексу «Хортиця». Керував гуртом клавішник Ілля Бенсман (мав досвід роботи в ресторанах Магадана поряд з Михайлом Шуфутинським), барабанив Віталій Валітов (екс-«Долурі»), співав басист Петро Макієнко (екс-«Долурі»), а на гітарах грали Олександр та Анатолій Казаку. Брати були із самого «фірмового» тоді професійного ВІА Радянського Союзу «Норок» (з жовтня 1971 року цей ансамбль працював від Черкаської філармонії, а в навесні 1973, на фоні кримінальної справи проти їх попереднього імпресаріо Едуарда Смольного, ансамбль змінив назву на «О чем поют гитары» та за пару місяців всі молдавани з нього розбіглися) - ударні хіти цього ансамблю звісно ж потрапили в репертуар «Крил» (Напр. супер хіт «De ce pling chitarele» на той час мав 5 варіантів перекладу і його переспівували самі популярні тоді радянські ВІА «Голубые гитары» та «Весёлые ребята», а також виконавці з соціалістичних країн). Поряд з акомпанементом Малицькій, «Крила»  мали в програмі і власний блок. Їхній репертуар кардинально відрізнявся від більшості тогочасних ВІА - компактниим складом у 5 музикантів «Крила» здебільшого виконували хіти західних рок-груп. Та філармонія організовувала гастролі тільки по області, а для гастролей десь подалі Укрконцерт не звертав на них уваги. Тому восени 1973 року вони з радістю прийняли запрошення з Росконцерту - назва «Крила» концертним адміністраторам не сподобалася і музиканти працювали там (за тимчасовими договорами) під назвою «Голоса дружбы». Три місяці вони гастролювали разом з лауреткою фестивалю в Сопоті, джазовою співачкою Гюлі Чохелі, аж поки не посварилися з нею. Замість звалившого у «Добры молодцы» Макієнка із Запоріжжя виписали Володимира Дмитренка, а лідер-вокалістом взяли закарпатця Віктора «Вікі» Штемпрієла. Саме в цей час одна з найпопулярніших радянських співачок 60-х років Аїда Вєдіщева розпочала запис свого другого лонг-плея і її не влаштовувала архаїчна ритм-секція Оркестру Держкіно СРСР під керівництвом Е.Гейгнера, що надали їй для запису. Тут їй і підвернулися тимчасово безробітні «Голоса дружбы» - вони записали партії клавішних, гітар, барабанів та бек-вокали до всіх треків альбому «Твоя вина», а оркестр записав тільки скрипки та дудки. Потім «Голоса дружбы» влаштувалися в Узбекконцерт і ще три місяці гастролювали разом з Аїдою Вєдіщевою, після чого осіли в Тульській філармонії. Та попрацювати там вже не довелося - брати Казаку отримали повідомлення, що Смольного суд оправдав і з новою (про всяк випадок, бо кримінальна справа ще не була закрита) назвою «Контемпоранул» відроджується їх легендарний «Норок», то вони й подалися до Молдови. Решта музикантів повернулася у Запоріжжя де із здвивування виявили, що в філармонії продовжує  існувати програма «Голоси дружби» та якийсь ансамбль «Крила» в ній ще животіє. Валітова запросили у найпопулярніший на той час ВІА Радянського Союзу «Веселые ребята», що із своєю солісткою Аллою Пугачовою саме перебував у зеніті слави. А філармонія вмовила Бенсмана довести до ладу ці «Крила». Він набрав новий склад: вокальна група Євген Андрєєв, Олександр Калугін, Георгій Пуцко та Віктор Шилін, барабанщик Олександр Троян, гітарист Сергій Троян та басист Костянтин Мухін. Та коли нова програма була вже готова, за тиждень до перших гастролей несподівано близнюки Трояни, Шилін і Мухін втекли грати в ресторані. Бенсману довелося терміново рятувати ансабль гітаристом Сергієм Стаховським, барабанщиком Юрієм Рожковим та басистом Ігорем Лаптєвим (виручив тоді Володимир Білоусов, який «прислав» знайомих музикантів з Харкова). Дещо пізніше додалася духова секція з трубача Володимира Котона та тромбоніста Геннадія Клячковського. В грудні 1975 року філармонія вивела  «Крила» із програми «Голоси дружби» і зробила їх самостійною гастрольною одиницею. Єдиним досягненням цього складу було мабуть те, що «Крила» першими з українських ВІА двічі за два роки провели тури концертними залами Москви. В вересні 1977 року Бенсман, якого вже тяготило керування колективом, об'явив що розпускає ансамбль (В подальшій своїх понад 30-ти річній кар'єрі («Красные маки», «Скоморохи» Градського, Игорь Иванов, Людмила Гурченко і багато інших) він всіляко уникав керування людьми - так його це дістало). Калугін і Рожков пішли в московський ВІА «Надежда», а решта хто куди. Новим керівником ансамблю спочатку ненадовго став трубач Дмитро Хасанов (екс-«Реро», «Експромт»), а за рік композитор, джазмен Леонід Попернацький - з ним «Крила» стали лауреатом третьої премії на конкурсі артистів естради України (1978р.) і записали низку пісень на радіо (здебільшого то були твори Олександра Зуєва і найчастіше по радіо крутили російськомовний переклад його хіта «А мы вдвоём»). З 1982 року Попернацький став керувати естрадним оркестром в Палаці культури «Металург» заводу «Запоріжсталь», а «Крила» асимілювалися в акомпанемент Любові Малицької, котра згодом була удостоєна звання Народної артистки України. З музикантів останніх складів успіху добилися: Олександр Єчин, який став керівником кримського ВІА «Чайки»; барабанщик Сергій Хмельов згодом грав у гуртах «Крок», «Красные маки»,  «Красная площадь», а наразі він доцент кафедри ударних інструментів Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського; гітарист Олександр «Рябчик» Рябченко грає в Симфонічному оркестрі Запорізької філармонії.