|
 Формально це був найстаріший естрадний ансамбль України - генеалогія його
створення починається в 1944 році коли в Луганській філармонії був
створений театр мініатюр і при ньому естрадна бригада (по народному
просто «джаз») під керівництвом актора і конферансьє Івана Вавіна.
Невдовзі Вавіна відкомандировують на навчання акторської майстерності в
московську школу-студію МХАТ, після закінчення якої він повертається в
філармонію і знову очолює естрадну програму, що без нього занепала і
піддавалася дошкульній критиці в пресі. В 1963 році Вавіна з
частиною його виконавців (акордеоніст Віталій Ковтун, ударник Євген
Бушмельов, духовик Борис Веселовький, співаки Віктор Андросов, Тамара
Берченко, Юрій Гаврилов, Стела Мазалюк та акробати) відправляють на
посилення Миколаївської філармонії, що тоді перебувала в жалюгідному
стані (там була всього одна бригада із лектора, двох вокалістів і струнного квартету). Вже через рік кількість виконавців в естрадній
бригаді збільшилася до 17. Колектив, музичним керівником якого став
Веселовський, не мав власної назви і називався просто «Естрадний
молодіжний ансамбль» або скорочено ЕМА. В 1967 році в рамках ЕМА була
створена естрадна бригада «Поющие юнги», а в 1970 році естрадна
група «Багряные бригантины». В січні 1972 року філармонія виділила з ЕМА самостійний ВІА «Поющие юнги» під керуванням
Вавіна а в вересні 1974-го «Багряные бригантины» під керуванням Андросова. Вавіну
дісталася вокальна група Володимир Гостищев, Валентин Лафенко, Віра Мітковець і Лариса Зур (екс-«Лявони»),
саксофоніст Геннадій Кулик, трубач Анатолій Зайцев, пародист Гаррі
Козулін. На решту музикантів Вавін, не мудруючи
лукаво, взяв вже сформований ансамбль «Смарагди» з БК металургів міста
Алчевська - Ян Кальський (вокал, орган), Микола «Колишек» Бедусенко
(гітара, вокал), Володимир Головчанський (барабани), Валерій Алєксєєв
(бас), Іван Іщенко (вокал). Першим музичним керівником став Геннадій
Кулик, який також грав на фортепіано. У Вавіна були «дружні» стосунки з
провідним імпресаріо (чи то пак концертиним адміністратором як їх
тоді називали) Едуардом Смольним - тому «Поющие юнги» дуже
багато гастролювали, як то кажуть «на знос» по два-три концерти на день.
Зазвичай гастрольний тур тривав з півроку, а то й рік і після відпустки в ансамблі мінялася половина складу
та
музичний керівник. Про жодну творчість при цьому не йшлося - ансамбль
був суто прокатним. Вже в серпні 1973 року керувати став клавішник,
луганчанин Володимир Блехер, та наступного літа він оженився на Ірі
Аллєгровій і подався просувати її кар'єру. А до керма «Поющих юнг» стали
мелітопольці Станіслав Черепухін (гітара, скрипка, флейта) та Юрій
Редько (гітара, вокал) - вони прийшли транзитом з костромського ВІА
«Поют гитары» і через пару років стануть фронтменами московського ВІА
«Пламя». Після смерті Вавіна загальне керівництво ансамблем (і зв'язкии
зі Смольним) перейшли до Гаррі Козуліна, а черговим музичним керівником
став саксофоніст Симон Кандиба (ветеран одеського джазу Кандиба був
відомий тим, що саме в його ансамблі «Юность, мечта и песня» розпочинав
свою зіркову кар'єру Валерій Ободзинський). З цим новим керівництвом
був наспіх записаний перший і єдиний альбом, та оскільки через низьку
якість кілька пісень забракували, то решту ВФГ «Мелодія» поділила на два
міньйони -
«Поющие юнги» та
«Повір очам». Поки за два роки платівочки потрапили у продаж, то
виглядали вже дуже архаїчними. Єдиним примітним музикантом того періоду
був клавішник Ігор «Гезя» Гейзенцвейг (екс-«Скіфи»; згодом фронтмен ВІА
«Голубые гитары»). В кінці 1977 року сталася сама значуща в історії
ансамблю ротація складу - Козулін
звільнив всіх музикантів, залишивши тільки співака Володимира Купенка, і
запросив до «Поющих юнг» гурт «Gaudeamus» з Будинку Офіцерів: клавішника Кіма Брейтбурга (екс-«КордИ»,
«Форсаж», «Гуллівер»), співачку і скрипачку Анну Салміну (екс-«Шестое
чувство»), гітариста Віктора Литвиненка (екс-«КордИ»), басиста Віктора
Радієвського та барабанщика Сергія Бабкова (екс-«Рука об руку»,
«Байконур»). Уже
навесні оновлені «Співучі юнги» добули друге місце на Республіканському конкурсі артистів
естради в Запоріжжі, поступившись там тільки київським
«Мальвам». В жовтні 1978 року, невдоволений
репертуарною політикою, Кім Брейтбург, який волів виконувати тільки
власні пісні, разом з музикантами переходить в
Донецьку філармонію, і змінює назву свого гурту на ВІО «Діалог».
Наступним музичним керівником «Поющих юнг» став тоді ще зовсім невідомий
клавішник і композитор Ігор Крутой. Окрім нього в тому складі
засвітилися басист Микола Фалько (екс-«Сувенір», «Скіфи»; згодом
директор Миколаївської філармонії) та Євген Ротар (молодший
брат Софії Ротару, потім грав в ВІА «Оризонт»,
«Черемош»). Репертуар скотився до рівня самодіяльності якогось
районного БК - по дві пісні Крутого і Фалька, а решта пісні інших ВІА
середини 70-х. В вересні 1979 року ВІА «Поющие юнги» припинив існування. В кінці
того ж року колишні музиканти
«Поющих юнг» (Блехер, Крутой, Сєров, Головчанський)
створили в Донецьку новий ВІА «Факел».
|
